Моделі кризового втручання в умовах пандемії COVID-19

Руслана Мороз

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи НАПН України, Київ, Україна

Models of crisis intervention in the context of the COVID-19 pandemic

Ruslana Moroz

Ukrainian Science Methodological Center of Applied Psychology and Social Work of NAES of Ukraine, Kyiv, Ukraine 

Abstract.On the basis of the analysis of foreign theories the basic and extended theory of crisis is described. The crisis is perceived by man  as unbearable difficulties that deplete the resources of endurance and disrupt the mechanisms of overcoming difficulties. The basic theory of crisis postulates emergency psychological assistance to help a person in crisis in terms of awareness and treatment of affective, behavioral and cognitive disorders. The extended theory of crisis emphasizes the occurrence of pathological symptoms in each person with the right combination of developmental factors, social, psychological, and situational factors.

The following models of crisis intervention are given: he model of balance / imbalance; the cognitive model; the model of psychosocial transformation; the model of ecological development.

There are revealed crisis intervention models, which combine the following tasks: focusing on stabilizing the symptoms of distress, alleviating symptoms, restoring the adaptive stage of functioning and facilitating access to further support for the victim.

Keywords:crisis intervention, crisis interventions, crisis theory, short-term crisis therapy, crisis intervention models.

Минуло понад 20 місяців, відколи Всесвітня організація охорони здоров’я проголосила COVID-19 пандемією. Відтоді перед психологами встало багато питань щодо надання психологічної допомоги, чий психоемоційний стан різко погіршився у зв’язку з страхом невідомого віруса, який здавався в той час невідомим ворогом, неочікуваною зміною ритму життя, фрустрацією від руйнування близьких та віддалених планів, депривації соціальної ізоляції та, як наслідок, – страх економічної нестабільності та невизначеності майбутнього. 

Відтоді коронавірус вивів на перший план проблеми збереження ментального й фізичного здоров’я усіх фахівців, хто працює в цій сфері.

Тема кризової інтервенції, кризової психотерапії, психотерапії травми особливо зазвучала серед фахівців соціономічних професій з часів Майдану та набувала все більшої актуальності, причинами чого було і є на сьогоднішній день військові дії на території України. Тому значна кількість психологів, в тому числі і працюючих в закладах освіти України, була готова до першої психологічної допомоги, кризової психотерапії та кризового консультування тим, хто потребує такої допомоги.

На сьогоднішній день існує велике розмаїття технік, методик, технологій, протоколів, що застосовуються в кризовому консультуванні. Але кризова інтервенція, на відміну від кризового консультування і тривалої психотерапії, – це робота, спрямована на вираження сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною проблемою (ситуацією). Проте при використанні певних психологічних інструментів необхідно пам’ятати, що головна мета надання психологічної допомоги в цілому полягає в зниженні навантаження деструктивного впливу на особистість. Інколи навіть достатньо нічого особливого не робити, просто знаходитись поряд з людиною та створювати умови захищеності, коли вона може розраховувати на підтримку доброзичливо налаштованої людини.

Зазвичай людина може самостійно подолати кризовий стан. На початку кризи посилюються напруга і тривога, потім активізуються стратегії вирішення проблем. 

Для розв’язання кризи і полегшення стану використовуються всі психологічні та фізичні ресурси. В процесі подолання кризи людина може придбати новий досвід, розширити діапазон адаптивних реакцій. Але в тому випадку, якщо людина схильна реагувати на кризу дезадаптивними реакціями, криза може поглибитися, а хворобливий стан – посилитися. Затяжна, хронічна (ускладнена) криза призводить до соціальної дезадаптації, невротичних і психосоматичних розладів, суїцидальної поведінки, і тоді актуальними методами психологічної допомоги ставатимуть кризова психотерапія чи психотерапія травми. Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а не на людині. Кризові інтервенції вимагають швидкого здійснення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і контактів у зв’язку з їх втратою. 

Теоретичні основи кризової інтервенції були закладені з 1940 по 1960 рр. Е. Lindemann та G. Caplan, завдяки яким було диференційовано ситуаційні кризи або пролонговані, відкрито нові шляхи подолання травматичних криз: дисбаланс – короткотермінова терапія – опрацювання – баланс. 

E. Janosik розглядає теорії кризи на трьох рівнях: 

    1) основна теорія кризи;

    2) розширені кризові теорії;

    3) теорії практичного підходу до кризи.

На думку Е. Lindemann і G. Caplan, основна теорія кризи базується на екстреній допомозі людині, що знаходиться у кризовому стані, усвідомити та опрацювати періодичні афективні, поведінкові та когнітивні викривлення, спричинені травматичним стресом. Короткотермінова кризова психотерапія не обов’язково має бути пов’язана з кризовими подіями, може бути орієнтована на розв’язання проблем клієнта і може бути як кризовою інтервенції (як стабілізація, сприяння поверненню клієнта до рівноваги), але не обов’язково. За Е. Lindemann і G. Caplan, короткотермінова кризова психотерапія відноситься до спроб вирішення поточних проблем і не обов’язково має бути пов’язана з кризовими подіями.

Основна теорія, пов’язана виключно з психоаналітичним підходом, неадекватно враховувала соціальні, екологічні та ситуаційні фактори, які зробили подію, яку пережила людина, кризовою. Розширена теорія кризи і кризового втручання виникла внаслідок невичерпності питання виникнення кризи тільки чинниками прихильності як основними чи навіть єдиними. Розширена теорія кризи стверджує, що кожна людина може стати носієм патологічних симптомів при правильному поєднання факторів розвитку, соціальних, психологічних та ситуаційних факторів та складається з: 

    • психоаналітичної теорії: несвідоме/фіксації раннього віку (Fine, 1973);

    • теорія систем: інтерперсональний підхід/ взаємозалежності (Haley, 1973, 1976);

    • адаптаційна теорія: подолання неадаптивної поведінки;

    • міжособистісна теорія (Rogers, 1977);

    • теорія хаосу: дезорганізація поступається організації;

    • теорія еко-систем: екологічна взаємозалежність.

Моделі кризового втручання є основою для багатьох стратегій інтервенції та методологій. До них належать:

    • модель рівноваги/дисбалансу (контроль/втрата контролю);

    • когнітивна модель (помилкове мислення та переконання);

    • модель психосоціальної трансформації (спадковість та екологічне навчання);

    • екологічний розвиток (етапи в системі);

Кризова інтервенція – це:

    • екстрена психологічна допомога людині, що знаходиться в стані кризи; 

    • базується на принципах короткостроковісті, реалістичності, особистісної залученості професіонала або добровольця кризової допомоги та симптомо-центрованого контролю.

Модель невідкладної першої психологічної допомоги включає вирішення нагальних проблем постраждалих та допомога у відновленні рівноваги. Її застосовують як з людьми, які відчувають психологічну гостроту, що робить їх беззахисними і нездатними піклуватися про себе або інших, так і з людьми, які настільки пригнічені, що їх здатність справлятися з труднощами значно знижується.

Під час надання психологічної допомоги особам, що її потребують фахівці мають дотримуватись певних принципів, що одночасно є і умовами для успішного кризового втручання, а саме.

        1. Емпатичний контакт. Це найважливіша умова кризової допомоги. Співпереживання і розуміння психологічного стану іншої людини – це найпростіше і найскладніше. З встановлення емпатичного контакту починається кризове втручання.

        2. Невідкладність. Кризове втручання характеризується невідкладністю, граничною терміновістю.

        3. Високий рівень активності консультанта. Консультант повинен проявляти максимальну активність у встановленні контакту з людиною, що переживає кризу, і зборі інформації, щоб якомога швидше оцінити ситуацію і намітити план дій.

        4. Обмеження цілей. Найближча мета кризової інтервенції – запобігання катастрофічних наслідків. Основна мета – навчання користуватися адаптивними способами подолання кризи та відновлення психологічної рівноваги.

        5. Підтримка. При роботі з подолання кризи консультант (доброволець, психолог, психотерапевт) у першу чергу забезпечує пацієнту підтримку.

        6. Фокусування на основній проблемі. Кризове втручання повинно бути достатньо структурованим, щоб допомогти зосередитися на основній проблемі, що призвела до кризи.

        7. Повага. Людина, що переживає кризу, сприймається консультантом як знаючий, цілком компетентний, незалежний, який прагне набути впевненості в собі, здатний зробити самостійний вибір.

На сьогоднішній день найбільшого застосування набули такі моделі кризової інтервенції.

    1. Система оцінки сортування (модель тріадної оцінки) за Rick Myer (2001).

    2. Модель 6-крокової системи Джилліленда.

    3. Модель 7-крокової системи кризової інтервенції за Roberts (1990).

    4. АВС-модель кризової інтервенції за Cain.

    5. АВСD-модель кризової інтервенції за Romaine Edwards, Warren Joes.

    6. Еклектична (інтегративна) модель кризової інтервенції.

Ці моделі поєднує спрямованість на стабілізацію симптомів дистресу, пом’якшення симптомів, відновлення адаптивного етапу функціонування та полегшення доступу до подальшої підтримки постраждалої особи.

Розкриємо сутність кожної з наведених моделей.

    1. Система оцінки сортування (модель тріадної оцінки) була запропонована Rick Myer (2001): оцінка афективного стану, когнітивних функцій та поведінки.

Афективні реакції: гнів, ворожість, тривога, страх, печаль, меланхолія.

Когнітивні реакції: злочин, загроза, втрата.

Поведінкові реакції: уникнення/напад або іммобілізація, можуть бути конструктивними (спроба подолання) або малоадаптивними.

    2. Модель 6-крокової системи за Jillilend:

    1. Cлухання: визначення проблеми, безпека, надання підтримки.

    2. Дії: пошук альтернатив, планування, схвалення дій. 

    3. Модель 7-крокової системи кризової інтервенції запропонована Roberts (1990). Включає 7 стадій:

    • Планування і проведення оцінки кризи (загрози життю).

    • Встановлення взаєморозуміння і швидке встановлення взаємовідносин.

    • Визначення основних проблем (і факторів, що запускають криза).

    • Робота з почуттями та емоціями.

    • Узагальнення і аналіз альтернатив.

    • Розробка і формулювання плану дій.

    • Визначення плану подальших дій і укладення угоди.

    4. АВС-модель кризової інтервенції за Cain. 

А – Встановлення контакту і прояснення проблем

В – Розкладання проблеми на складові частини

С – Подолання.

    5. АВСD-модель кризової інтервенції за Romaine Edwards & Warren Joes.

А – Контакт: забезпечити безпосередню фізичну безпеку, підвищити почуття передбачуваності, контролю, комфорту та безпеки.

В – Відреагування та взаємодія: дати можливість відреагувати, заохочувати потерпілого говорити, визначити найактуальнішу проблему, допомогти повернути гідність.

С – Опрацювання проблеми: допомогти передбачити майбутнє та підготуватися до нього, дослідити ресурси та запропонувати реалістичні варіанти, прийняти «нову нормальну» або «нову реальність», визначити план дій. 

D – Відновлення та надія: допомогти запропонувати можливості для відновлення та надії, а також знайти сенс у події, допомогти у прийнятті нової нормальної та нової реальності, розумінні чи оцінці переконань.

    6. Еклектична (інтегративна) модель кризової інтервенції.

Відбір та інтеграція валідних досліджень.

Не прив’язаний до якогось одного підходу.

Частина навичок та інтуїція.

Література:

    1. Baldwin, B.A. Crisis intervention in professional practice: Implications for clinical training. American Journal of Orthopsychiatry, 1977, 47, 659-670.

    2. Beers, T.M. , & Foreman, M.E. Intervention patterns in crisis interviews. Journal of Counseling Psychology, 1976, 23, 87-91.

    3. Brown, F.F. and Rainer, J.P. (2006), Too much to bear: An introduction to crisis intervention and therapy. J. Clin. Psychol., 62: 953-957. https://doi.org/10.1002/jclp.20281.

    4. Caplan, G. Principles of preventive psychiatry. New York: Basic Books, 1964.

    5. Gard, B.A. and Ruzek, J.I. (2006), Community mental health response to crisis. J. Clin. Psychol., 62: 1029-1041. https://doi.org/10.1002/jclp.20287Myer, R.A. and Conte, C. (2006), Assessment for crisis intervention. J. Clin. Psychol., 62: 959-970. https://doi.org/10.1002/jclp.20282.

    6. Kardener, S.H. A methodologic approach to crisis therapy. American Journal of Psychotherapy, 1975, 29, 4-13.

    7. Morley, W.E. Treatment of the patient in crisis. Western Medicine, 1965, 3, 1-10.

    8. Morley, W.E. , Messick, J.M. , & Aguilera, D.C. Crisis: Paradigms of intervention. Journal of Psychiatric Nursing, 1967, 5, 531-544.

    9. Myer, Rick A., et al. The introduction of a task model for crisis intervention. Journal of Mental Health Counseling, vol. 35, no. 2, Apr. 2013, pp. 95.

Contact information of corresponding author:

Ruslana Moroz, Ph.D.

98-A, Vito-Lytovski lane,

Kyiv, Ukraine, 03045

+38(067) 9539884

E-mail: ruslanamoroz@gmail.com

ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9776-491X