DOI: http://doi.org/10.32437/IPSIProceedings.Issue-2019

Особистісна ідентичність старшокласника

та його соціометричний статус у групі

Лариса Кривобородько

Практичний психолог

Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва

Важливість вивчення механізму формування особистісної ідентичності старшокласника визначається запитами сучасного світу, який пред’являє високі вимоги до особистості людини, її здібностей, та саморозвитку. Юнак, що має достатньо сформовану особистісну ідентичність, здатен бачити і розуміти своє місце в колективі, змінюватися, зберігаючи самовідповідність, здатний мати високу результативність взаємодії у групі та у досягненні рольової самореалізації.

Вищевикладене актуалізувало необхідність вивчення зв’язку між особистісною ідентичністю старшокласника та його соціометричним статусом в учнівському колективі.

Для досягнення вищезгаданої цілі та розв’язання завдань дослідження було застосовано теоретичні (аналіз, систематизація, класифікація та узагальнення наукового матеріалу літературних джерел); емпіричні (бесіда, спостереження, тестування (використано ряд психодіагностичних методик), статистичні методи обробки отриманих даних.

Висунуто та перевірено гіпотезу про те, що існує зв’язок між соціометричним статусом учня у класі та типом його особистісної ідентичності.

Здійснено узагальнення результатів емпіричного дослідження зв'язку між типами ідентичності особистості та особливостями соціометричного статусу у малій групі.

Ключові слова: особистісна ідентичність старшокласників; рання юність; мала група; соціометричний статус.

Постановка проблеми. Актуальність вивчення проблеми становлення особистісної ідентичності в ранній юності зумовлена активізацією у даний період внутрішньої потреба старшокласників самовизначитись, усвідомити свою роль і позицію в колективі та суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості, інтегрувати минулий досвід, тобто сформувати зрілу особистісну ідентичність. На процес формування особистісної ідентичності впливає рольова взаємодія найближчого соціального оточення та статус у малій групі, до якої належить людина.

Обрана тема дослідження пов’язана з проблематикою науково-дослідної роботи лабораторії психологія малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології НАПН України в межах комплексної наукової теми «Свідоме та несвідоме як чинники регуляції групової взаємодії суб’єктів освітнього процесу».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особистісна ідентичність вивчалась багатьма авторами (К. О. Абульханова-Славська, І. С. Кон, І. І. Чеснокова, В. В. Столін, О. Т. Соколова, А. В. Старовойтов, В. С. Хомик, О. П. Єрмолаєва, Н. В. Антонова, Л. Д. Климанська, Л. Б. Шнейдер, В. О. Ядов, П. П. Горностай, Л. Г. Чорна, О. С. Зубченко, О. М. Ічанська, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, О. В. Лазаренко, та ін.), а проблематика впливу соціальної взаємодії на становлення ідентичності розглядалась частково лише в працях Дж. Марсіа (Marcia, 1980). Однак дослідження зв’язку між соціометричним статусом учня у класі та типом його особистісної ідентичності на сьогодні загалом не вивчалось.

Метою дослідження була перевірка гіпотези щодо існування зв’язку між соціометричним статусом учня у класі та типом його особистісної ідентичності.

Об’єкт дослідження: особистісна ідентичність старшокласника.

Предмет дослідження: наявність зв’язку між соціометричним статусом учня у класі та типом його особистісної ідентичності.

Для дослідження нашої гіпотези ми використали психологічні діагностичні методики:

1. Для визначення статусу особистісної ідентичності старшокласників – методика «Визначення особистісної ідентичності» (МІЛІ) Л. Б. Шнейдер;

2. Для дослідження соціометричного статусу учня в класі – методика «Соціометрія» Я. Л. Морено.

За методикою Я. Л. Морено, учні, які мали половину або більше половини виборів однокласників отримували статус «Зірки», які мали три або чотири вибори однокласників, в залежності від кількості учнів у класі, отримували статус «Бажані», які мали один-три вибори однокласників отримували статус «Відсторонені» і учні які не мали жодного вибору, або мали лише один вибір при великій кількості від’ємних виборів (наприклад у анкеті діти часто вибирали такого учня при відповіді на питання «З ким би я не хотів сидіти за однією партою») – отримували статус «Ізольовані».

Щодо типів особистісної ідентичності, описані Джеймсом Марсіа (Marcia, 1980), тут потрібно сказати, що ми вважаємо, що вони відображають поступовість розвитку Я-концепції особистості. Так, дифузна («розмита») ідентичність, коли учень погано усвідомлює свою цілісність і відокремленість від інших («де починається його Я, а де закінчується Я іншого»), коли йому здається, що кожного разу він інший, характеризує початкові етапи формування його ідентичності. Він перебуває під впливом взаємодії з іншими людьми, хоче бути схожим на кожного, хто йому подобається, тобто молода людина не знає, хто ж вона є насправді. В цей час процеси ідентифікації власного Я почалися («Я – це Я, і Я – це не Інший») і наступає наступний етап становлення ідентичності: «проби ролей» або «мораторію» на самовизначення. Це етап приміряння на себе соціальних «масок», експериментування з різними моделями поведінки. Він може закінчитись тим, що учень вийде із під влади чужих Я, впливів інших і відчує власну неповторність і індивідуальність, тобто сформує власну ідентичність особистості (етап сформованої або досягнутої ідентичності). Якщо ж тиск зі сторони інших сильний, а учень не в змозі зберігати дистанцію у взаємодії з іншими та приймає нав’язані йому ролі, які примушують його виконувати інші, то таку ідентичність Дж. Марсіа визначає, як запозичену, зумовлену (етап передчасної ідентичності).

Поступовість формування особистісної ідентичності в процесі вікового та соціального розвитку особи можна відобразити як перехід від статусу несформованої, дифузної ідентичності до запозиченої або до мораторію самовизначення, а від них до сформованої, досягнутої (рис.1).

Перехід від дифузної ідентичності безпосередньо до сформованої є малоймовірним; також перехід від запозиченої до сформованої без проби ролей не видається реальним. Запозичена ідентичність через кризи розвитку особистості з часом може перетворитися на сформовану, а можливо так і залишиться запозиченою. Однак, кризи особистісного розвитку характерні для «мораторію» самоідентифікації.

Рис.1. Послідовність етапів формування особистісної ідентичності

Зумовлена (позичена) особистісна ідентичність

Мораторій (проба ролей) особистісна ідентичність

Сформована (досягнута) особистісна ідентичність

Дифузна (несформована) особистісна ідентичність

Існує ймовірність варіанту особистісного розвитку, коли людина зразу від дифузної ідентичності переходить до сформованої, але, на нашу думку, така ймовірність існує лише теоретично, бо самостійна «проба ролей» або їх запозичення від інших описують не лише етапи становлення особистісної ідентичності, але є й механізмами її формування.

У нашому дослідженні взяли участь 63 учні середніх загальноосвітніх шкіл м. Києва з 9-11-й клас віком від 14 до 17 років. Серед них 26 – хлопців і 37 дівчат.

Дослідження проводилось груповим методом у звичному для учнів середовищі – у шкільному класі. Учні сиділи по одному за партами у порядку один за одним.

У процесі дослідження ми отримали такі результати (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл учнів за соціометричним статусом та типом

особистісної ідентичності

Соціометричний статус

Кількість учнів за типом особистісної ідентичності (чол.)

ДІ

МР

ПЗ

ДИФ

Зірки

5

1

0

0

Бажані

17

6

4

2

Відсторонені

3

6

5

5

Ізольовані

0

2

2

5

За результатами дослідження можна зробити висновок, що учні з соціальними статусом «Зірки» мають у переважній більшості тип особистісної ідентичності «Досягнута» (5 учнів з 6-ти). Більшість учнів з соціальним статусом «Бажані» (17 учнів) мають тип особистісної ідентичності «Досягнута», 6 – мають тип особистісної ідентичності «Мораторій», 4 - тип особистісної ідентичності «Позичена», і лише 2 – тип особистісної ідентичності «Дифузна». Серед учнів з соціальним статусом «Відсторонені» тип особистісної ідентичності «Досягнута» - лише у 3-х учнів; 6 – мають тип особистісної ідентичності «Мораторій», 5 - тип особистісної ідентичності «Позичена», 5 – тип особистісної ідентичності «Дифузна». Учні з соціальним статусом «Ізольовані» мають у переважній більшості (5 учнів) тип особистісної ідентичності «Дифузна». Серед них 2 учні мають тип особистісної ідентичності «Мораторій» та 2 учні – тип особистісної ідентичності «Позичена». Серед учнів з соціальним статусом «Ізольовані» не має учнів з типом особистісної ідентичності «Досягнута».

За допомогою критерію К. Пірсона ми здійснили статистичну перевірку гіпотези відносно частоти розподілів учнів за соціометричним статусом та типом особистісної ідентичності.

Кількість ступенів свободи ми розрахували за таким рівнянням (1):

, (1)

де, 4 – число стовпців, 4 ­– число рядків значень таблиці.

Теоретичне значення критерію К. Пірсона для числа ступенів свободи 9 та рівня значимості 0,05 = 16,9.

Емпіричне значення критерію К. Пірсона (табл. 2.) = 19,8.

Ми порівняли емпіричну (фактично отриману) і теоретичну (вирахувану у припущенні нормального розподілу для ступеня свободи 9) частоти. Отримана нами емпірична величина частоти розподілу більше критичного значення теоретичної частоти розподілу для числа ступенів свободи 9.

Значимість критерію дає нам право спростувати нульову гіпотезу (припущення), що розходження між емпіричними і теоретичними очікуваними частотами носить випадковий характер.

Отже, гіпотеза про наявність зв’язку між соціометричним статусом учня у класі та типом його особистісної ідентичності підтвердилась.

Узагальнюючи результати нашого дослідження, можна зробити висновок, що учні з кращим соціометричним статусом у класі мають у переважній більшості якісніший тип особистісної ідентичності.

Отже, практичний висновок даного дослідження полягає у тому, що для того щоб уникнути появи у класі відсторонених та ізольованих учнів та можливого виникнення булінгу, як наслідку такого розшарування, треба працювати над психологічним забезпеченням формування зрілого (досягнутого) типу особистісної ідентичності учнів.

Результати дослідження можуть бути використані з метою профілактики булінгу в шкільному колективі та психологічного забезпечення формування досягнутої (зрілої) особистісної ідентичності старшокласника та підвищення його авторитету в шкільному колективі.

Список використаних джерел

1. Лазаренко, О. В. (2011). Набуття старшокласниками зрілої ідентичності як необхідна умова психологічного здоров’я. Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. Київ, вип. 2, с. 81–92.

2. Шнейдер, Л. Б. (2014). Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. М.: Московский психолого-социальный інститут.

3. Marcia, J. Е. Adelson, J. (1980). Identity in adolescence. Handbook of adolescent psychology. New York: John Wiley Press.

4. Moreno, J. (1951). Sociometry, experimental method and the science of society: an approach to a new political orientation. New York: Beacon House Press